Що таке медіаосвіта?

Медіаосвіта — частина освітнього процесу, спрямована на формування в суспільстві медіакультури, підготовку особистості до безпечної та ефективної взаємодії із сучасною системою мас-медіа, включаючи як традиційні (друковані видання, радіо, кіно, телебачення), так і новітні (комп'ютерно опосередковане спілкування, інтернет, мобільна телефонія) медіа з урахуванням розвитку інформаційно-комунікаційних технологій^[1], ^[2]

Медіаосвіта вперше була введена в систему освіти у Великій Британії. Там, з 1930-х років, були зроблені перші освітні ініціативи, спрямовані на захист споживачів від шкідливого впливу ЗМІ. Інші провідні країни в цій галузі також є англомовними: Австралія , Південна Африка , Канада і США.

У 1970-х і 1980-х роках освітня діяльність у сфері засобів масової інформації також стала частиною системи освіти в європейських країнах, переважно в скандинавських країнах, Фінляндії , Швеції та Данії . Протягом багатьох років освітній і медійний рух також охопив інші країни континенту та світу. Тема стала присутньою на різних етапах навчання від базової до вищої освіти, як самостійна або реалізована як частина інших шкільних заходів.

У Польщі заняття з виховання до засобів масової інформації були введені в результаті реформи освіти 1999 року як пропозиція для міжвузівської програми. Незалежно від діяльності національних освітніх систем, переконань про універсальну потребу в освіті в ЗМІ в освіті, з висловлювань «настав час для так званих \ t Навчальний шлях у школах був замінений суб'єктом медіа освіти» (Т. Гобан-Клас) необхідно усвідомити, що« медіа грамотність »народилася і залишається соціальним рухом одержувачів. По-друге, його слід розглядати як елемент шкільної освіти.

Медіаосвіта і медіаграмотність

1. На думку Л. Мастермана, «центральною та об’єднуючою концепцією медіаосвіти (media education) є репрезентація (representation). Тобто згідно з цим поглядом, медіа не відображають дійсність, а представляють її. А головною метою медіаосвіти є «денатуралізація» медіа. Медіаосвіта є насамперед дослідницьким процесом, який базується на ключових концепціях, що в основному є аналітичними інструментами, а не альтернативним змістом. Ці ключові концепції включають: denotation (означення), connotation (асоціацію), genre (жанр), selection (відбір), nonverbal communication (невербальну комунікацію), media language (мову медіа), naturalism and realism (природність та реальність), audience (аудиторію), construction (конструкцію), mediation (медіасприйняття), representation (репрезентацію), code/encoding/decoding (код, декодування, кодування), segmentation (сегментацію, виділення), narrative structure (сюжетну структуру), ideology (ідеологію), rhetoric (риторику), discourse (промову, мову), and subjectivity (суб’єктивність). Л. Мастерман вважав, що медіаосвіта продовжується усе життя людини і має на меті не просто критичне розуміння (critical understanding), а й критичну автономію (critical autonomy) [Masterman, L., 1997: 40-42; Masterman L., 1988; за Федоров А.В., 2003 та Федоров А. Терминология…]. Близькі до цього погляди висловлювала американська дослідниця П. Офдерхейд. Вона вважала, що медіаграмотність спрямована на розвиток у людини «критичної автономії відносно медіа

 Головним у медіаграмотності є широкий спектр інформування в громадянській, соціальній, споживацькій сфері, стосовно критичного сприйняття та творчості» [Kubey, R. (Ed.), 1997: 79; за Федоров А. Терминология…]. Головним у цьому погляді, безперечно, є не роль медіа (відбиття чи репрезентації), а активне ставлення людини до пізнання медіа. Медіа тут виступають Короткий огляд 5 самостійним утворенням, відносно якого важливо зберігати самостійність та сприймати його критично. Можна виділити ще кілька принципів медіаосвіти за Л. Мастерманом [Masterman L., 1997: 15–68; за Федоров А.В., 2010: 28 та Жилавская И.В., 2009: 87-88].